Під невеликим лісом розкинулося мальовниче село Довжок. Широка дорога, яка тягнеться через все село, ділить його на 2 частини. Село ніби потонуло в зелені садів, здається сама природа милується його розташуванням. Географічне положення села вигідне тому, що воно розташоване в районі схрещення шосейних шляхів, які ведуть на Чернівці, Кам’янець-Поділь-ський і Скалу-Подільську.
Довжок (польське слово – длужек, довгий) це передмістя міста Кам’янця-Подільського, яке зі сходу сполучається із Підзамчем.
В районі Довжка виявлено залишки поселень черняхівської культури (ІІ – ІV ст. н.е.). Найвірогідніше поселення Довжок було засноване на початку ХVІ ст.., тому що в списку поселень Кам’янецького староства 1496 року назва Довжок не зустрічається.
В 1565 році на Довжку, який був у власності кам’янецького підстарости Григорія Сулими, була корчма і 14 комірників. В той час населення складалось з 30 осідлих селян. В 1582 році тут поселились два відставних жовніри, яких король Сигизмунд ІІІ за гарну службу звільнив від усіх податків.
На початку ХVІІ століття Довжок і навколишні землі за проханням кам’янецького старости Яна Потоцького були передані королем прикордонному воєводі Криштофу Бейдо-Ржевуському, шляхтичу з Полісся, родоначальнику відомого польського роду Ржевуських.
В 1615 році Довжок був пограбований і спалений татарами. Однак завдяки зусиллям місцевих жителів він знову скоро забудувався, і внаслідок свого вигідного розташування став центральним місцем управління королівськими маєтками. Значення Довжку ще більше зросло. Конституцією 1671 року було заборонено закордонним послам і іншим високим іноземним сановникам бувати в самому Кам’янці, щоб не підгледіти секрети фортифікації. Тому в селі Довжок була створена резиденція Кам’янецького старости. Для прийому гостей на території села було побудовано великий постоялий двір, який завжди був готовий до прийому гостей. З цього двору старости, чи як їх називали “генерали земель Подільських” здійснювали свій тріумфальний в’їзд до Кам’янця-Подільського. На Довжок прибувало багато різних послів: польських, російських і татарських. Відомі історичні постаті не пропускали повз свою увагу селище. Є відомості про те, що напередодні Хотинської битви, гетьман Запорізької Січі Петро Сагайдачний побував на Довжку. В 1711 з гостинного двору виїздив у Кам’янець імператор Петро І, який пробув у місті декілька днів. В 1781 р. в гостинному дворі побував король Речі Посполитої Станіслав Понятовський. Тут же на декілька днів зупинявся останній кримський хан Шагін Гірей, перед своїм виїздом у Туреччину в 1786 році.
В 1884 році знайдені монети: срібна римська Марка Аврелія 176 р., мідна візантійська Мануїла I Комнина (1143-1180 р.), 2 срібних венеціанського дожа Ранерія Джено (1252-1266 р.) і 2 срібні венеціанського дожа Фр. Дандоло (1328-1339 р.).
У XVIII ст. на Довжку була поштова станція, встановлена російським урядом на протязі 1778-1790 рр. охороняв цю станцію загін козаків. В 1793 році староство Кам’янецьке, в тому числі і Довжок, поступило в казну, після чого було подаровано графу Маркову, а після його смерті перейшло до його послідовників – князя Голіцина і князя
Оболенського, а після них до княгині Хілкової. В 1871 році відкрито міністерське однокласне народне училище. В 1872 році тут була народна школа і Довжоцьке волосне управління. За часів імператриці Катерини II за лісом с. Довжок розташовувалися російські війська. Довжок належав княгині Хілковій Ганні Михайлівні до 1917 року. За свідченнями старожилів села, це була надзвичайно жорстока людина. Неодноразовими були випадки, коли вона змушувала військових приміняти зброю проти селян, які не давали захопити свої землі.
Уже на той час у княгині Хілкової на Довжку був спиртовий завод, винокурний завод, фабрика, сушарка, кінний завод, фабрика по виробництву цикорію та інші невеликі промислові об’єкти. Основна маса працюючих були селяни с. Довжок.
Під впливом загальнодержавних революційних подій початку XX ст., відбувалися заворушення і на території с. Довжок. Так, наприклад 1903 року мешканці села під керівництвом місцевих селян Вітвицького Михайла Григоровича, Кульчицького Миколи Антоновича та Лотоцького Павла Гнатовича, вимагали від місцевих багатіїв щоб землю поділили порівну між усіма мешканцями села. Звичайно ж вимоги протестуючих не були виконані, а саме заворушення було жорстоко придушено.
На початок 1914 року на Довжку нараховувалось 303 двори і 1197 жителів. Тут було міністерське однокласне сільське училище, школа грамоти, в яких нав-чалося 30-50 учнів. Поряд з цим тут було волосне правління, сільський банк, волосна аптека.
В січні 1918 року в с. Довжок було встановлено радянську владу. На жаль в міжвоєнний період та під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. багато об’єктів господарського життя на Довжку було зруйновано. Не залишилось тих споруд, які колись являли архітектурну цінність. Не залишилось і сліду колишнього гостинного двору. На місці старих споруд з’являлися нові.
В 1930 році початкова трудова школа була перетворена на неповну середню школу, яка нараховувала в 1 – 4 класах 120 учнів. В 1937 році на базі семирічної школи була створена середня школа , яка нараховувала 300 учнів і 20 вчителів. В 1938 році було засновано дитячий садок, який розмістився в колгоспному будинку і нараховував 60 вихованців та 2 вихователі.
1931 рік. Найчорніший час в історії України.
Пам’ятний знак жертвам голодомору с. Довжок
У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагодатніших країн. Досі не віриться, щоб тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. Архівні документи і газети свідчать, що в нашій місцевості були подвірні обшуки з конфіскацією усіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Фактично це була дія, спрямована на фізичне винищення селянства.
Розповідь жителя с. Довжок Одарено Миколи Івановича: «З поля було зібрано весь урожай. Але селянам не дозволяли брати зерно для прожиття, Хліб можна було купити за золото або інші дорогоцінності. Через те люди голодували, їхали за кордон. На той час, коли йшов вулицею села, бачив: лежать обабіч вулиці опухлі від голоду люди, а той померлі.
Розповідь Танасієнко Ніни: «Під час голоду я була маленькою дитиною і пам’ятаю, як в однієї жінки померла грудна дитина. її груди розігнало від молока, Вона зціджувала і пила його, бо була дуже голодна. Люди виживали, як могли. Різали худобу, щось залишали собі, а решту продавали, та купляли зерно або борошно. Ходили на поле та збирали залишені колоски.»Пам’ятний знак жертвам голодомору с. Довжок
Свідчення Надії Василівни Волощук, яка разом із своєю сестрою Любов’ю, народилися в селі Довжок: «Страшне горе – голодомор, не обійшло і наше рідке село Довжок. Не легко прийшлося і нам, дітям. Мати Віра Захарівна померла зовсім молодою жінкою у віці 33 роки, залишивши 4 дітей. Двоє менших діток померли від голоду. Любі було 15 років, а мені – 12, Виживали, як могли. Щоб не померти варили кропиву, лушпину – такий був зелений борщ. Шукали яблука, Інколи підгодовували сусіди. Маленька скибочка хліба коштувала 10 карбованців. Ми з сестрою приходили в колгосп , на городину, микали бур’ян, допомагали чим могли, за це нас годували. Діти ходили до лісу, збирали хмиз і на в’язочки продавали – так заробляли на крумку хліба. Вже в похилому віці Любов Василівна завжди плакала, коли згадувала, як на полі з болота ми випорпували гнилу картоплю і відразу з’їдали.»
В 2008 році в селі Довжок відкрито пам’ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 років.
У роки Великої Вітчизняної війни
9 липня 1941 року с. Довжок захопили німецько-фашистські загарбники, які змусили жителів села працювати в общинному дворі. Всього в с. Довжок було вислано на каторжні роботи до Німеччини 288 чоловік. Привідступі німецькі війська зруйнували приміщення школи, короварник, свинарник, пасіку, бібліотеку. Було спалено живцем жителів с. Довжок Іваніцького Федора, Сімашкевич Ганну,
Дубчак Марину та інших.
Обеліск Слави с. Довжок
За героїзм і мужність, виявлені на фронтах війни, 283 жителі села нагороджені орденами і медалями. Жителька Довжку Рачкевич Є.Я. у роки війни була комісаром 46-го гвардійського жіночого авіаполку легких бомбардувальників. В центрі села знаходиться пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, а також воїнам-визволителям, в тому числі і пам’ятник Героєві Радянського Союзу С.Г.Киргизову. який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у1944 році.
Обеліск Слави с. Довжок
28 березня 1944 року село було звільнено від німецьких військ. Почалась відбудова. Довжоцький колгосп було названо іменем Мічуріна. В 1958 році його об’єднали разом з колгоспом «12 річниця Жовтня» с. Нагорян. Земельні угіддя колгоспу становили 2494 га. Грошовий прибуток становм на 1962 рік становив 504105 крб. В 1959 році розпочалось будівництво двоповерхового корпусу нової школи, а в 1961 році збудовано приміщення районної дитячої бібліотеки. Було відбудовано сільський клуб.
В 1963 році село невпізнано розцвіло. На той час було 4 торгівельні точки, нараховувалось 829 радіоточок. В 1966 р. побудовано районний побутовий комбінат, почалось будівництво заводу мінеральних вод. 1970 року відкрито нове приміщення дитсадка на 130 місць і 6 груп.
1972 року на базі колгоспів с. Довжок, с. Нагоряни , с. Кадиївці та сільськогосподарського технікуму організовано радгосп-технікум з центром в с. Довжок. А в 1988 р. відбулося роз’єднання земель радгосп-технікуму і створено радгосп “Довжоцький” на базі сіл Довжок і Нагоряни. В зв’язку із змінами в розвитку сільського господарства радгосп розпався і на його базі створено агрофірму ім.Тручка. На даний час землі розпайовано і роздано в користування жителям сіл Довжок та Нагоряни. За спиртзаводом розташована агрофірма «Надія» (керівник – Шатурський Віталій Євгенович). Агрофірма займається заготівлею та реалізацією худоби в межах України.
Довжок – центр сільської Ради. Сільській раді підпорядковано і с.Нагоряни. На території села розміщено завод “Мінводи”, спиртзавод, який виробляє спирт, дріжджі, вуглекислоту. У селі є школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок.
с. Довжок
Сьогодні завдяки вигідному приміському географічному положенню Довжок продовжує розвиватись. На території села є ряд малих підприємств, якими керують Гуменюк, Богданов, Островський, Балдижар. З’явився цілий район новобудов.
За даними останього перепису населення сільської ради становить 5070 чол, в тому числі в с. Довжок – 4170 чол.